У нашому повсякденному житті більшість людей  укладає різного виду договори для задоволення власних та інших потреб. Більшість людей не свідомо допускає суттєві помилки при укладанні договорів, що в подальшому може призвести до негативних правових наслідків.

До укладання будь-якого правочину пред’являються вимоги, установлені ст. 203 ЦК, зокрема: 1. Зміст договору не повинен суперечити Цивільному кодексу України (надалі – ЦК), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним принципам. Тобто до договору повинні бути включені ті умови, які не суперечать діючому законодавству. 2. Особа, яка укладає договір, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Так, юрособи набувають цивільної дієздатності через свої органи управління (директор, рада директорів, правління і т. д.), які діють згідно з установчими документами (ст. 92 ЦК). Фізособи стають дієздатними після досягнення повноліття. Крім того, фізособа може стати дієздатною віком 16 років у випадку реєстрації підприємцем при наявності письмової згоди батьків, усиновителів, піклувальників або органу опіки та піклування. Таким чином, підписувати договір повинні особи, які мають на це відповідні повноваження (від імені юросіб) і повну дієздатність (якщо сторона договору – фізособа). 3. Волевиявлення учасника договору повинне бути вільним та усвідомленим. У даному випадку обов’язковою умовою укладання договору повинне бути дійсне бажання особи укласти договір. 4. Договір повинен укладатися у формі, установленій законом. Законодавство передбачає усну та письмову форми договору, а в деяких випадках, передбачених законодавством, договір підлягає нотаріальному посвідченню (докладніше про форму договору див. «Форма господарського договору»). 5. Договір повинен бути спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків. 6. Договір, що укладається батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Національним законодавством України передбачено два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані, які різняться підставами та процедурами визнання правочину недійсним. Незначним є правочин, недійсність якого встановлена законом і для якого визнання його недійсності судом не потрібне (ч. 2 ст. 215 ЦК). Наприклад, якщо договір не засвідчено нотаріусом у тих випадках, коли таке засвідчення є обов’язковим згідно із законодавством, то він уважається нікчемним на підставі ст. 220 ЦК, яка прямо передбачає нікчемність такого правочину. Оспорюваний правочин – це правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна з його сторін або інша заінтересована особа можуть оспорити цей правочин із підстав, передбачених законом (ч. 3 ст. 215 ГК). Така угода визнається недійсною тільки в судовому порядку. Наприклад, договір на виконання робіт, що вимагають наявності ліцензії, укладено підрядником, що не має такої ліцензії. У цьому випадку, як зазначено в ст. 227 ЦК, такий договір може бути визнаний судом недійсним. Підстави для визнання правочинів недійсними Нікчемні правочини. Як ми вже зазначили, недійсність таких правочинів прямо встановлена законом і для визнання правочину недійсним не потрібне рішення суду. Тобто в законі в цьому випадку повинне бути зазначене приблизно таке: «Такий договір є нікчемним…». Але на практиці найчастіше нікчемними визнаються договори, які нотаріально не засвідчені в тих випадках, коли необхідне таке засвідчення. Оспорювані правочини. Перелік підстав, що найбільше часто зустрічаються, для визнання оспорюваних правочинів недійсними, передбачених ЦК, наведемо в таблиці. Підстави для визнання оспорюваного договору недійсним № з / п Норма ЦК Підстава 1 2 3 1 Ст. 228 Договір порушує публічний порядок, якщо спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна, фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним 2 Ч. 1 ст. 227 Договір укладено підприємством або підприємцем, які не мають ліцензії на проваджуваний вид господарської діяльності 3 Ч. 1 ст. 229 Договір укладено внаслідок помилки, що стосується обставин, які мали істотне значення для його укладання 4 Ч. 1 ст. 230 Договір укладено під впливом обману 5 Ч. 1 ст. 225 Договір укладено дієздатною особою, яка в момент укладання не усвідомлювала значення своїх дій і не керувала ними 6 Ч. 1 ст. 231 Договір укладено під впливом насильства, фізичного або психічного тиску 7 Ч. 1 ст. 232 Договір укладено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною 8 Ч. 1 ст. 233 Договір укладено під впливом важких обставин та на вкрай невигідних умовах 9 Ч. 1 ст. 234 Договір укладено без цілі настання правових наслідків, обумовлених ним (фіктивний договір) 10 Ч. 1 ст. 235 Договір укладено для приховання реально вчиненого правочину (уявний договір) Наведемо приклад із судової практики. Орган ДФС, провівши на підприємстві перевірку, визнав договір на надання маркетингових послуг, укладений цим підприємством, недійсним на підставі ст. 228 ЦК, як такий, що порушує публічний порядок. У результаті підприємству були нараховані суми податкових зобов’язань і штрафні санкції, які підприємство оспорило в судовому порядку. Усі суди були на боці підприємства, незаконні податкові повідомлення-рішення були скасовані. В обґрунтуванні такої позиції суди зазначали, що орган ДФС не зміг довести, у чому виражалося порушення підприємством публічного порядку та яким чином він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави (постанова ВСУ від 31.10.18 р., ЄДРСР, реєстр. № 77537821) Наслідки визнання договору недійсним Найбільш неприємний момент у випадку визнання договору недійсним – наслідки такого визнання, а саме (ст. 216 ЦК): за загальним правилом відносно сторін правочину проводиться двостороння реституція, тобто кожна зі сторін правочину зобов’язана повернути другій стороні все отримане за правочином, а якщо повернути отримане в натурі неможливо, то відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. Виняток: якщо правочин визнано недійсним як учинений із метою, що свідомо суперечить інтересам держави та суспільства, то при наявності наміру в обох сторін до доходу держави стягується все отримане ними за зобов’язанням (ст. 208 ГК). Якщо ж намір був в однієї сторони, то вона повинна повернути другій стороні правочину все отримане нею, а все, що з неї належить, утримується в дохід держави. Зауважимо, що такі стягнення в дохід держави можуть проводитися тільки в судовому порядку; сторона, винна в укладанні недійсного правочину, зобов’язана відшкодувати другій стороні, а також постраждалим третім особам завдані їм збитки та моральну шкоду; визнання правочину недійсним спричиняє негативні податкові наслідки, адже такі правочини не створюють юридичних наслідків, отже, сплачені за ними суми не можуть бути віднесені до складу витрат та до податкового кредиту (докладніше про податкові наслідки визнання правочину недійсним читайте «Визнання договору недійсним: відображення в обліку»). Висновки Укладаючи будь-який договір, будьте обачні та дотримуйтеся всіх вимог законодавства до даного виду договору. Адже недотримання цих вимог може спричинити визнання договору недійсним. Розрізняють два види недійсних договорів: нікчемні, для визнання яких недійсними не потрібне рішення суду, і оспорювані, визнання яких недійсними можливе тільки в судовому порядку.

Висновки

Укладаючи будь-який договір, будьте обачні та дотримуйтеся всіх вимог законодавства до даного виду договору. Адже недотримання цих вимог може спричинити визнання договору недійсним. Розрізняють два види недійсних договорів: нікчемні, для визнання яких недійсними не потрібне рішення суду, і оспорювані, визнання яких недійсними можливе тільки в судовому порядку.

Звертаючись до адвоката Ви отримаєте гарантії того, що укладений договір Вами не можливо буде визнати в судовому порядку недійсними, а також Ви не понесете збитки та негативні правові наслідки.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *